2

2

Реальність.

— Ти цікаво розповідаєш! Записуй це. Бо потім не згадаєш, — сказала Таленка Ілентині.

— В мене поганий почерк, я й сама не зможу прочитати те, що напишу. Колись пробувала писати фантастику, списала три загальні зошити, а потім викинула, навіть сама не змогла прочитати.

Таленка вибирала олійні фарби. Пензлі уже купила, а зараз перебирала відтінки кольорів. Ілентина була з нею «за компанію».

— Набирай на комп’ютері.

— Легко сказати. Я не вмію.

— Але маєш комп’ютер.

— Маю. Старий, зібраний з трьох старих. Роджер зібрав, має таке хобі, а взагалі то він мобільний маніяк.

— Любить мобільні телефони?

— Має вже три.

— Роджер зібрав тобі комп’ютер, пиши. Все рівно, зараз в рукописному варіанті ніде до друку не беруть, освоюй техніку.

Таленка вибрала кілька кольорів, заплатила гроші. Відійшли, повернулися назад, Таленка згадала, що ще їй потрібно, стала вибирати заґрунтоване полотно.

— Думаєш мені варто писати, те що я тобі розповідаю?

— Ілентина, тобі самій цікаво розповідати, то яка різниця, пиши.

Віртуальність.

Ніч. Під урвищем ВОНА, одна, немає нікого. Тільки шумить море, часом кричать якісь птахи. На камені горить свічка, захищена пластиком від вітру, далі ще одна свічка і ще. Між свічками і в ертикальним схилом урвища, якісь речі, спалений папір, зім’яті хусточки, мотузки зі зв’язаними вузлами.

ВОНА чаклує. Виливає на воду розплавлений віск. Дивиться. Знову плавить і знову виливає. Незадоволена. Повторює все ще раз, і ще раз.

Голос за кадром:

— Незадоволена? А ти знаєш, чого хочеш? Що тебе задовольнить? Як що не знаєш, що шукаєш, то що знайдеш?

Вдосвіта. Горять оплавлені свічки. ВОНА збирає те, що вже не потрібно.

— Я не знаю, чого хочу. Тому хай буде так, як хоче Бог! Можливо, я з цим змирюся.

Сходить сонце. Від свічок і від речей на схил падає виразна тінь. ВОНА уважно її роздивляється. Маючи гарну уяву, в цій тіні багато чого можна побачити. Ось розгортається дорога, перегортаються листки паперу, табун однорогів, яблука, гребені хвиль, гуси, ліс, будинок.

— Добре. Хай буде так.

ВОНА бризкає на тінь водою, гасить свічки.

— Замок кремінь. Амінь!

Реальність.

— Комп’ютер мене сварить!

— Що ти зробила?

— Не знаю.

— На що натискала?

— Я не зауважила.

— А що ти хотіла зробити?

— Я хотіла перемістити зображення.

— То й перемістила б. Не могла перетягнути мишкою? Не потрібно було при цьому на кнопку тиснути. В когось «рученьки-грабельки». Навіщо ти повідкривала всі закладки?

— Не знаю.

— Заведи блокнот і конспектуй! Який в тебе пароль?

— Не знаю. Мені Роджер ставив.

Діна нервово клацає по клавіатурі, рухає мишкою. Дзвонить по телефону.

— Роджер, ти який Ілентині пароль поставив? — Слухає відповідь, набирає. — Роджер уже змучився тобі що разу «Windows» пере-установлювати. В нього і своєї роботи досить.

Ілентина відчуває свою провину. Стоїть поряд. Мовчить.

— Чому комп’ютер в тебе так повільно завантажується? В тебе антивірус «Kaspersky»? Він гальмує роботу комп’ютера краще всякого вірусу. Нічого не можна зробити, потрібно знову перевстановити. Ліцензійної «Windows» в нас немає, а піратські Роджер не ставить принципово. Мабуть установить тобі «Linux», він зараз фан цієї програми. І вірусів до неї немає, поки що.

Віртуальність.

Купання білого однорога.

Біля маленького будиночку стоїть одноріг, переступає ногами, з не терпінням чекає, поки ВІН і ВОНА на неї сядуть. Вже накрили спину шовковим покривалом, і тепер сперечаються хто як сидітиме.

— Я хочу сидіти так. щоб тебе бачити!

— Але, як що ми сядемо так, як кажу я, то матиму можливість притиснути тебе до себе і пестити твої груди і живіт.

ВІН сидить верхи, чекає поки ВОНА вмоститься, врешті не витримав шльопнув рукою по попі, пригорнув до себе і одноріг помчав до моря. В мокрому піску сліди копит, розлітаються бризки води, ВОНА хапається за гриву, ВІН притримує її. Делікатно тримає, йому подобається як груди хитаються при рухові, по черзі накриває долонею то один. то другий м’який горбочок. Вода вже покриває їхні коліна, одноріг зайшла в море, пливе. Краї покривала лежать на воді, огортають ноги, хитаються на хвилі.

— Ти хотіла, щоб я був до тебе обличчям?

Охоплює її стан, і переміщує себе. Тепер ВІН сидить до неї обличчям, спиною до голови однорога.

— Ой!?!?!

Бачить його голого і мокрого. Майже навпроти її очей на його грудях довкола сосків є трошки кучерявих волосків, в низу живота і нижче кучерявий волос зайняв би трохи більше території, але там гладко виголене і тільки далі на нозі не займане.

Реальність.

— Каву, чи чай?

— Уже вечір. Мабуть чай.

Закипає електричний чайник. Ріа розрізає торт.

— Обережно! Коли ви з ножем, ви страшна! — Тася розставляє блюдця.

— Мені так хотілося рибки, а ви мене так обламали. Зайшла в «Сільпо», а там так багато людей, довга черга до каси, ще й ви сказали, що не треба, то я не стала нічого брати.

— Коли ви подзвонили, я була в кабінеті у Шефи, не я це казала, то Шефа.

— Як пишеться книжка? — Ріа показує ножем на Ілентину. — Вона пише сексуальну книжку. Ми всі повинні поділитися своїм досвідом. Я уже розповіла одну пікантну річ!

— Я її вже записала.

— Ми всі будемо співавторами.

Ріа розкладає кусочки торта на блюдця.

— Співавтор уже є, — мовила Ілентина. Ріа це не зупинило, продовжила.

— Кожен повинен розповісти своє саме інтимне. От ви, Гриць, розповіли?

— Я уже всім повідомив, як у ковші екскаватора був втратив свою невинність.

— А я не чула!

Ріа не давно працює в цьому колективі, тільки з літа.

— Я тоді прийшов до дому переляканий. Думав, що по мені все видно, і що батько мене вб’є. Або заставить женитися, як що вона завагітніє. Як завагітніє, то від кого? Нас було двоє хлопців і вона одна на рік старша нас, заховалися в ковші екскаватора. Нам по 12, а їй 13 років, догралися в «Дочки-матері». Добре, що все обійшлося.

— Як романтично!

— Там, в інтернеті є питання, що найбільше збуджує в партнері. Більшість чоловіків пишуть, що запах, носки, жіноче взуття. А що вас збуджує, Грицю?

Він не встиг відповісти. Жінки розхвилювалися. Запах не здивував нікого, а от носки і взуття.

— Може панчішки? Чи таки носки? Носочок, хм. Так! Вони зовсім не смердять, вони пахнуть жінкою!

— До взуття чоловіки завжди не байдужі. Як що я виходячи з дому, взуваю тухлі на високому каблуку, мій чоловік тоді дзвонить до мене кожні пів години. — Говорить Єва і заварює собі зелений чай. — Хтось ще буде пити зелений?

— І все таки Грицю, для збудження, тобі досить жінку бачити, чи потрібно відчути її в руках?

— Все як ти сказала! — В Гриця заблищали очі.

— ???? Так бачити, чи на дотик?

— Все!!!

— Скульптори мислять по другому від інших. Їм потрібно пройтися рукою по формі. — Єва п’є чай маленькими ковточками. — Ви пишете як «Декамерон», кожна окрема розповідь?

— Ні. Інакше, але я все ще в пошуку. Ми можемо робити еротичні читання, як що захочете.

— Так! І я вам розкажу свою романтичну сексуальну пригоду. — Шефа розправляє свої пишні груди.

— Ми були на пленері в творчі групі в Криму. Там нас по замку «Х» водили екскурсоводи, лабіринти різних переходів, можна заблукати. Я з одним художником, відстали. Я була в тому замку часто і трохи орієнтувалася. Запропонувала йому показати гроти, а уже був вечір. В Криму раптово стає темно. Ми зайшли в грот, він власне для того був і зроблений. Ми там… Ми тільки вранці звідти вийшли. На мені була спідниця, така коротка. Коли ми повернулися, то трусів на мені вже не було.

— А де ваші труси ділися?

— Не знаю. — Шефа замріяно пробує згадати.

— Ми потім з Ониськом…

— Так це був він?

— Ну так. Потім виявилося, що в сексі він нікудишній. А тоді було так романтично.

— Ви його заманили і звабили!

— Так! — Шефа сміється.

Віртуальність.

Купання білого однорога. Продовження.

Біла одноріг йшла по воді, мокре шовкове покривало хиталося на хвилях. Вершники на ній сиділи один навпроти одного. Дивилася на нього. ВІН прослідкував за її поглядом, взяв за руку і долонею накрив те, що ВОНА бачила. Якийсь час дивляться один одному в очі.

— Ну!?

— Ну?

Їхні пальці переплітаються, пестять.

— Ну і?

Вирвала руку і вдарила.

— ???

Вдарила ще і ще. Спробував захиститися, утримати її руки, махнув рукою. Лупила заплющивши очі, молотила обома руками по чому попало. ВІН дивився, пробував її вгамувати і нічого не розумів. Потім взяв край мокрого покривала і накинув на неї. Результат сподобався. Шовк прилип до її тіла, обгорнувши руки і частину обличчя, була мов оповита, тільки світила очима. Заковзала п’ятками по крутих боках однорога. Тріпалася і звивалась як метелик, що вибирається з кокона. Тоді підім’яв її під себе. Одноріг пішла галопом. Це був шалений секс. Бризки води летіли у всі боки. Звільнила обличчя і укусила за що дістала, дістала за плече. Тільки часто дихав, не відволікався. Вдарила ногою по чому змогла, відреагувала одноріг, повернула голову і вкусила ногу, не сильно, але відчутно.

— Ой!

Пізніше, коли вгамувалося серце і дихання, запитав.

— Ти чого?

— Ти не кохаєш мене!!! — Схлипнула.

— А що я роблю?

Реальність.

— Можна кип’яточку?

— Можна й чаю! — Нова член колективу Шуса пригощає колег чаєм, хоче з ними заприятелювати.

— Уже вечір, я тільки кип’ятку, а то погано засинаю.

— А ти попробуй перед сном ложку меду. Випиваєш і засинаєш моментально. — Радить Гриць. Він п’є чай з бергамотом і розважає нову колегу. — Вчора тут таке було! Мене послали за коньяком і тортом, ходив два рази.

— Так то ж був день такий.

— Потім пішли такі розмови. В мене аж встали вуха. — Показує руками, як встали його вуха. — Шефа розповідала, як вона Онися звабила. Зробила з цього, тоді ще невідомого художника, свого чоловіка. Завалила його прямо в якомусь гроті, аж труси загубила, пресувала серйозно, вийшов з того грота уже її чоловіком.

Шуса слухає, відкривши рота. Ілентина здивована тим як Гриць сприйняв придуману Шефою історію. Адже кожен знав, що на той пленер Шефа вже їхала як дружина Онися, інакше вона не могла б взяти туди путівку, не будучи членом спілки. Та й Онись був тоді уже зав відділенням секції, а не «невідомий художник». «Загублені труси» так діють на чоловіків? Так, що не бачить очевидного і ні про що більше не думає?

Віртуальність.

Купання білого однорога. Продовження.

Шовкове покривало хитається на хвилях. Вони лежать на ньому тримаючись за руки. ВІН говорить щось тихо, примирливо, заспокійливо. Одноріг плаває в морі трохи далі від них.

— Ти маєш сили ще викупати однорога?

Не відповів, тільки заперечливо похитав головою.

— Я також не маю, але ж ми обіцяли їй.

Хвиля потроху зносить їх до берега. Повертають голови на шум. Одноріг катається на спині в піску, розмахуючи вгорі копитами. Вирішила сама себе помити? Тоді ВОНА йде в воду, кличе однорога, і миє її білу шкуру.

Реальність.

— Вона вискочила з кукурудзи і труси теліпалися в неї на одній нозі. — Арій «стріляє» в Ігоря цигарку, закурює і розповідає далі. — Це секс по сільському. Микола умовив Марію на секс в кукурудзі. Вона приготувалася, стала знімати труси, він також став готуватися. Як вона побачила його величезний член, то злякалася і стала тікати. Бігла по вулиці з тієї кукурудзи, тільки метлялися на нозі труси. Потім говорила, що перелякалася, думала, що він її тим членом розірве. Жінки в селі боялися йти за нього заміж. А потім Микола одружився, взяв собі жінку невеличку, Галину.

Зустрічає якось Марія Галину і питає: «Як ти з ним живеш? В нього такий величезний інструмент?»

В селі там люди прості, вони про все говорять, так як має бути, без викрутасів. Галина Марії й каже: «Нормально живу, без проблем. Як хочемо зайнятися сексом, то я відміряю скільки мені члена треба, беру там рукою і міцно тримаю, щоб не шкодить собі надмірною довжиною. І мені хороше, і йому приємно!» — Арій показує, яку приблизно довжину члена відміряє собі Галина — досить солідну.

— Арій, ми цю історію чули уже не один раз. — Таленка шукає в Ілентини підтвердження, та ствердно киває.

— Я навмисне повторюю, щоб не забути. Пам’ять стає погана, потрібно часто повторювати. — Арій гасить пальцями недопалок і йде його викинути.

Віртуальність.

ВОНА мчиться верхи на однорозі, тримаючи за гриву, припавши до шиї. Не побачила його тут, шукає. Раптом одноріг різко повертає і зупиняється. ВОНА по інерції летить і вилітає в реальність.

Реальність.

Він не завжди приходив до мене у віртуальність, а я вже була безнадійно закохана. Я хотіла мати його співавторам, хоч він нічого не писав. Опускалися руки, раз за разом міняла сюжет і композицію. Знову починала все спочатку. Просила в нього допомоги. Не відповідав. Просила говорити зі мною, не говорив. ВІН не писав зі мною книгу, ВІН її творив, одночасно ліплячи, мов з пластиліну, з мене іншу людину. Я тільки записувала, книга творила себе сама. Щоб розуміти його більше, стала вивчати польську мову. Я перестала боротися з собою, віддалася коханню, мені подобався цей стан. Чому він зі мною так робить? Хотіла зрозуміти його, зрозуміти чоловіків взагалі. Тепер уже не могла зупинитися.

Реальність.

Шефа дивиться на своїх підлеглих жінок, чоловіки відсутні, зітхає і говорить.

— І чому ці чоловіки такі слабкі? Чому в них вічно немає ерекції?

Колегам нічого відповісти, співчувають.

— Чоловіки переконані, що то винувата жінка. От зайде Гриць, в нього дізнаємося, — пропонує Ілентина. І коли прийшов Гриць, запитали.

— Чому в чоловіків часом слабка ерекція.

— Так це залежить від жінки, як що жінка така як треба, то ерекція тоді добра, — відповів. Жінки сміються. Гриць не розуміє, що смішного він сказав. Шефа просить його піти покликати Йожика і в суто жіночій компанії продовжують пліткувати.

— Мене навчили, щоб себе розпалити, потрібно ввімкнути мобільний на вібро, і притулити собі в пах… — мовить Гала.

— Можна в сексшопі купити вібратор, — репліка Ілентини.

— А ви були в сексшопі? То все не то, там більше для чоловіків, гумові жінки, — це говорить Шефа.

— ??? Я була! А хто ще був? Більше ніхто? Там для жінок є багато всього, і гумова лялька «Гірника» з відбійним молотком, лялька «Будівельника», — відповідь Ілентини.

— Що ви там купували?

— Різне. Я вибирала подарунок для молодят. Детально розпитувала в продавця, що і як використовувати, він так розхвилювався, аж у нього на підлогу все падало. Не міг нічого в руках втримати.

— Що саме купили?

— Набір презервативів, насадку на член, не знаю як вона називається. Силіконове кільце для стимуляції клітора, і ще щось, таке симпатичне з пухирцями, не знаю назви. Зараз іде реклама по інтернету, пропонують агрегат для жінок, я його не бачила. Говорять, на нього хоч сідаєш, хоч лягаєш, а він тебе по всякому задовольняє.

— Гірник з відбійним молотком, це те що треба! Жерти не просить! Не канючить! Не ниє! Одіяло на себе не стягує! І завжди готовий! — В Шефи аж очі загорілися, коли собі уявила. — Ах, мрія! Я раз чекала коханця, костюм медсестри одягла, такий коротенький, сексуальний. Капелюшок набік наділа. Він прийшов, я до нього, а він ніяк. Таке розчарування!

— Ви його налякали. Можливо він боїться медперсоналу.