14

14

Реальність.

Я вивісила на сайт фото, де сфотографована з Арієм. Мовчун був правий, коли говорив: «Вистав то фото, «баби» ошаліють». Таки — ошаліли. І хоч я виставила не те фото, де ми злегка обнялися, а те, де просто поряд сидимо і говоримо, вірніше, говорю я, Арій слухає. Подружки Мовчуна все рівно «ошаліли». Вода відгукнулася перша.

— Іван! Аж боюся коментувати.

— Іван слухає, бо що має робити. — Схоже, це фото найбільше розважило Ровериста.

— Тепер бачите, що я терплю, за те, що Мовчун сумний.

— Ти ще вчора передбачав той монолог, — так Вода співчувала мені.

— Це так ти ішов з приятелькою на пиво? — То Роверист згадав мені, що Арій збирався з приятельками на пиво.

— Знав, що так буде. Але ж все-таки вцілів.

Відповідаю їм і зауважую, що розмову зі мною ведуть тільки Вода з Роверистом, Сабріна і Киця зі мною не говорять, образилися.

— Ти хіба вчора не брав участь в побоюваннях Івана? Бачу, що не відзиваєшся на деякі теми, — запитала Ровериста Вода.

— З подружками йти не на пиво, а тільки на горілку, тоді завжди можна сказати, що нічого не пам’ятаєш.

І Роверист і Вода пишуть швидко, я за ними не встигаю. Пишу їм, що мій комп’ютер гальмує і мене заспокоюють, мов з комп’ютером справимося також. Вони на мне дуже накинулися, тому вирішую проявити скромність і гарно себе похвалити.

— Тепер ви бачите, який я хоробрий, витривалий, добрий, скромний, я герой, бо вже багато років дружу з моїми приятельками.

— Бачу я бачу! Ти тільки слухаєш і даєш їм поговорити. Добрий метод, відважний. Ти є витривалий! — Згоджується Вода і її підтримує Роверист.

— Так, маєш дуже поважне обличчя.

— Я слухаю, що мені говорять, але це не значить, що роблю те, що говорять.

Ми продовжуємо розмову втрьох. Я відразу помітила, що Киця і Сабріна образилися за фото з жінкою, це образило їхнє почуття власника. Нарешті їхню відсутність помітила Вода.

— Я розмірковую, де зникли Киця, Сабріна?

Вода знаходить Кицю на її сторінці.

— Киця, де ти була? Я вже скучила за тобою. Сама проводжу діалог з Іваном. Сабріни і Руни також не має. Напевно заховалися від дощу, в мене ллє від ранку.

Киця була абсолютно не в гуморі, ентузіазм Води погасила одним махом. Написала.

— То добре. П’ята нога в флірті є зайва.

Я строго по-чоловічому, вирішую перечекати цю напасть, не відповідаю.

— Око, Арій, око!

— Роверист, поясни, бо не розумію, що значить око?

— Я око тобі підправив на знімку, зверни увагу.

Звертаю увагу, на фото Арієві Роверист в фотошопі зобразив великий синяк довкола ока.

— Роверист, за що? Мені й слів було досить. Ми себе контролюємо, руки не розпускаємо.

— То не я, то жінки.

— Ти так маєш від жінок?

— Ні! Я є сильний. Здались би тільки відбитки пальців на обличчі. «Бо жінок потрібно слухати».

— Роверист, я з жінками не воюю, я їх люблю.

— Я так само, тільки вони часом цього не розуміють.

— Хіба жінка може розуміти? Я на то й не розраховую.

Чоловічий метод — перечекати поки все уляжеться і само вирішиться, є надійним. Через день Киця сама зачепила мене під тим фото, де Роверист домалював синець Арію.

— Пропоную, ще пару ударів ножем і буде як у мене на Балутах. Іван починає мені подобатися.

— Марго, твоя доброта не має меж.

— А що, ти й так мене любиш. Я маю вже таку скомпрометовану репутацію, що мені уже нічого не грозить. А доброта моя сягає далі ніж мій інтернет.

— Марго, хіба я завдаю шкоди твоїй репутації? Моя приятелька не повинна лякати тебе, оскільки любить вона не мене.

— А кого? Мене?

— Так, і тебе також.

— Тільки я в трикутниках не живу.

— А в чотирикутниках?

— Тільки в шестикутниках.

— Марго, а писала, що в чотирикутниках. Ошукала. Чи чотири то не зі мною?

Чотирикутник, це я натякала на її лист де писала, що як Мовчун ляже на дві особи, вона буде поміж них. От і виходить три жінки і Мовчун, разом чотири. Далі розвивати цю тему Киця не стала, але в цілому в черговий раз ми помирилися. Мовчун вів себе стримано, робив вигляд, що не бачив цього фото. Перечекав, типово по-чоловічому. Увагу приділяв мені мало, але досить, щоб рахувалося.

Реальність.

— Арій, ще одна полячка записала тебе в «друзі». Ти маєш успіх.

Ілентина ходить вслід за Арієм і розповідає, але він її не слухає.

Він дивиться на протилежний бік вулиці, де молода жінка розставляє свій живопис.

— Прийшла моя Барашка.

До Ілентини приєднується Ремізка.

— Арію, а ти запроси її. Ми тобі допоможемо, приберемо в квартирі, підлогу помиємо. Зробимо їй екскурсію по місту.

— А як що потрібно, так і свічку потримаємо, — Таленка також не проти допомогти.

— Дівчатка, мені тепер для сексу потрібно чотири жінки.

— То якраз буде! Полячка і ми троє.

Арій оцінюючи роздивляється їх трьох. Підходить Леля, та жінка, яку Арій назвав «Барашкою».

— Що, Арій уже їде в Польщу?

— Припиніть. Поїду, можливо, до Львова.

— Арієві для сексу потрібно чотири жінки.

Ремізка вводить Лелю в курс справи. Лелю це зацікавило, Арій зніяковів.

— Це з анекдоту. Одну потрібно поставити в потрібну позу, дві підтримують під лікті, а четверта штовхає в спину. А моє завдання прицілиться і попасти куди потрібно.

Жінки культурно посміхнулися, далі розвивати цю тему не стали. Леля і Ремізка знову пішли на інший бік вулиці. Ілентина, Арій і Таленка якийсь час постояли мовчки. Потім згадали кераміка Класика і його сусіда по майстерні Казанову — сексуальний символ Галушки. Вона всіх своїх кавалерів міряла членом Казанови. Як що Галушка хвалила чоловіка, то це був «сильний мужик, в якого член майже як у Казанови», як що ганила, то це був «слабкий, якому далеко до члена Казанови».

— В Галушки було дуже сильне почуття власника на чоловіка.

Як що він з нею «переспав», то все, це її власність, він мусить підкоряться їй у всьому, і все за неї робити.

— Чому було? Можливо й далі є. Просто ми її тепер не бачимо.

Ілентина й Таленка «перемивають кісточки» Галушці. Арію це не цікаво і він іде до своєї «Барашки».

— Для Галушки в чоловіка важливим був тільки його член. А інше її не цікавило. Як вона могла зацікавити Казанову?

— Та він усіх «трахав», хто був не проти. Класик розповідав, як вони були в Криму.

Таленка пригадує історію, як Класик з Казановою в Криму пропили всі гроші. Тоді Казанова знайшов підхід до однієї жінки, яка працювала в санаторії. І вони в тому санаторії ще жили місяць і харчувалися, за те, що Казанова ту жінку обслуговував. Вона їм іноді і випити ставила. Йому все рівно було з ким сексом зайнятися, особливо після півлітра. Так що Галушка, йому цілком підходила, правда, через своє сильне почуття власника на чоловіка, вона аж до ворожки ходила, щоб відірвати собі Казанову від дружини.

— А що ворожка?

— Гроші взяла і нічого.

— Пам’ятаєш, Таленко, як вона сюди прийшла, а тут був Акач. Поговорили всі разом. Він молодий красивий чоловік і їй сподобався. Підійшла до Акача його теща і вони сіли поговорити. Так Галушка відразу до мене: «Що це за жінка, чого біля нього сидить? Він наш!» А сама його перший раз бачить. Добре, що я її зупинила, а то ні за що ні про що, був би у чоловіка «сімейний скандал».

— Ти бачила того Казанову?

— Бачила пару раз у Класика. Звичайний, завжди п’яний, грубуватий.

— Ми ж не можемо оцінити його головну цінність. А те що грубуватий, то інакших Галушка не сприймала. Мені здається, вона під час сексу брала від чоловіків енергію, і тому їй потрібний тільки сильний самець. Я не знаю, як зараз, а тоді вона говорила, що ні разу оргазм не отримувала, так тільки трохи задоволення. Може тому їй потрібно так сильно й багато, щоб хоч стомитися.

Перед театром зупинилося таксі. Таксист чекав поглядаючи на годинник. До жінок повернув Арій, поговорили про таксиста. З театру вийшли артисти, сіли в таксі.

Віртуальність.

Дикий шовк.

— Це «дикий шовк». — ВОНА розстеляє простирадло на траві.

— Це не шовк. Це не може бути шовк, шовк інший. — ВІН пробує тканину на дотик, груба структура полотна, добре збита. — Це або вовна, або бавовна, але не шовк.

— Це «дикий шовк». Знаєш як роблять «дикий шовк»?

Вони сідають на простирадло, від дерева падає легка тінь. ВОНА проводить рукою по тканині.

— Така структура не випадкова. Шовк роблять з кокона, розмотують його і мають довгу нитку. А з того кокона, з якого появився метелик довга нитка не буде. Той кокон прогризений, там нитки короткі і різної довжини від п’яти до двадцяти сантиметрів. Але такі кокони мусять бути, інакше не буде більше метеликів. З тих коконів також прядуть нитку і роблять «дикий шовк». Бачиш, яка нерівномірна товщина нитки, це тому що волокна дуже різної довжини. Така тканина не може бути гладенькою.

ВІН також проводить рукою по тканині, бере її руку в свою.

— На такому шовку можна спинку натерти. «Дикий шовк».

Лягають на простирадло, пробують як воно спинці.

— Ні, не натремо.

— Я ніколи не робила цього.

— Тебе ніхто не примушує.

— Я знаю, що не примушуєш. Я не вмію.

— Ти не уявляєш, як це мило.

— Звичайно не уявляю. Як я можу уявляти відчуття органом, якого в мене немає? — ВОНА сідає і дивиться на нього оголеного. Подивився також, подивився на неї, посміхнулися разом.

— І що?

— Не поспішай. Я дивлюся.

— Можеш не тільки дивитися, можеш спробувати на смак.

— Для початку спробую на дотик.

ВІН не заперечує проти дотику. Дивиться, як ВОНА бере в руки орган, який у жінок відсутній, як гладить, пестить, як бере рукою яєчка і масажує їх.

— Подобається так пестити мене? Що відчуваєш, коли пестиш так?

— Ще й як подобається! А відчуваю — ніжний теплий дотик, ніжну шкіру, яка трохи рухається на більш твердому і пружному, а ще яєчка, вони граються зі мною, вони дражнять мене в мошонці. А найбільше я відчуваю велику сильну енергію, і чую як моя душа співає. 134.

— Схоже на «дикий шовк»?

— Чи шовк не знаю, але щось дике тут є!

Кладе її голову собі на живіт, гладить шию і плечі. Шкірою відчуває, як вона посміхається.

— Поцілуй!

ВОНА цілує йому живіт.

— Не живіт! Поцілуй!

М’яко переміщає її голову туди де хоче бути цілованим. Цілує, пестить його губами, потім тулиться туди обличчям, і по тому як дрижать її губи, ВІН відчуває — сміється.

— Ну! Зроби що-небудь, обхвати губами і пограйся язиком, бо я не можу більше! Я здичавію зараз! А, власне, навчишся потім! — Кладе її на спину, розсовує своєю ногою ноги і входить.

— Ой!

— Ніяких «Ой»! Я зараз «дикий»! «Ой» буде потім і одночасно!

Обняла його руками, як в парному танці. «Дикий шовк» ковзав по траві, як навіжений, хоч і не був гладеньким.

Реальність. Недалеке минуле.

Перебираю діалоги. Бачу, ми з Мовчуном кіньми Кицю були «дістали». Після чергового коня вона накинулася на нас обох.

— Хіба почнете їсти незабаром конячий корм, овес і сіно. А сіно в головах уже маєте. — Так вона розкритикувала кліп в мене від Мовчуна, ще до того, як я встигла той кліп похвалити.

— Мовчун, чорний кінь — супер! Хай буде сіно в головах, дуже добре, то гарна думка.

— Краще сіно, чим нічого, — пише Мовчун.

Після того, як я поговорила з Сабріною, Киця так різко не критикує, але і Мовчун став дуже обережний. Між ними мабуть була розмова, але яка? Пісня, яку розбомбила Киця, і після чого я поговорила з Сабіною, називалася «Хто осідлав коня, той догнав вітер». Мені сподобалася. В нас тоді почалася розмова.

— Мовчун, дякую! Дуже гарна! Мені бракує слів! Я буду думати про коней і про вершників.

Киці моя радість не сподобалася, вона охаяла пісню. Сабріна навпаки, ту пісню похвалила.

— Гарний твір.

— І ти Брут проти мене…

— Кицька, ще не на своєму коні на двох гумах? — Мовчун вирішив Кицю трохи погамувати.

— Не любиш того твору? — Дивується Сабріна.

— Люблю твір, але не люблю певну потвору. Але Мовчун дає вокалістів хіпі.

— Сабріна, я дуже люблю суперечку на спекотний день. Киця на велосипед, а я по хліб. Па. — Мовчун розставив всіх по тумбах. Я спробувала вставити свої п’ять копійок. Та де там, хіба за ними встигнеш.

— Давайте жити дружно, — написала все-таки я, хоч і з запізненням.

— Вже писала, що прибираю помешкання. Потрібно читати уважно, а не їздить кінно по сайту. Браво Іван, Далай Лама радується.

— Я за вами не встигаю, Марго. Поки я перекладачем перекладу одне слово, ви вже і на велосипед, і по хліб.

Ініціативу в свої руки бере Сабріна. По пунктах покритикувала кліп. Захистила коней Мовчуна. Забракувала режисера і оцінила кліп як середній.

— Нарешті чесна рецензія. То робить під народне трохи.

— То робить під щось публічне, і що то значить?

Вони граються словами, а я довбуся з словником, і нарешті склала речення.

— Мовчун зробив мені приємність, знає, що я люблю коней, а ви на нього накинулися. Ревнуєте?

Цим я їх скорила. Киця стала згадувати студентські роки, кабаре. По їхній реакції виходило, що написала я зовсім не в тему. Сабріна спробувала мене втішити.

— Іван, погано ти зрозумів. Ми собі є з вродженим сарказмом, ми дискутуємо, невпинно борючись, за якнайбільші артистичні якості. Я переконана, що як би Мовчун мав владу над тим музичним сайтом, було б краще. А тим часом ми змушені вибирати з того що є. І багато з того, нас влаштовує.

Ми закінчили розмову, можливо, не потрібно було розповідати Сабріні. Але схоже Киця уже знала, і відчувала наші з Мовчуном символічні кліпи відразу, старалася їх критикувати, або ж трактувати зміст зовсім не так, як ми того хотіли. Я надіялася, що Сабріна поговорить з Кицею, і, мабуть, вона поговорила. Було видно, вони дали Мовчуну право, мати інших жінок, теоретично так, а практично Киця не могла з цим змиритися. В її коментарях, абстрактно, були погрози. Про етнічний табір в Бесчагаг (це був мені кліп від Мовчуна) писала.

— Була там, в Бесчагах. Навіть не поганий лист прийшов до вузу після нашої практики. Та мавпа, що танцювала в обіймах з моїм хлопцем, мала два шви, а я була без ушкодження, за то з непоганим списком. — Киця випередила мене, написавши, під кліпом першою. Не звертаю на те уваги, адже я мушу похвалити і показати Мовчуну, що я зрозуміла прихований зміст.

— Мовчун, дуже дякую! Прослухав три рази і, здається, все зрозумів.

— Врешті, то близько до Гуцульщини, важко тобі не зрозуміти, — Киця пильнувала наші коментарі. Мовчун не став обзиватися, не втручався в наші стосунки. Вирішив перечекати цю напасть — жіночі розбори. Я поговорила тільки з Кицею, а була на неї трохи ображена.

— Марго, ти є небезпечна. Хіба чоловік, який тобі сподобався, не має права ні з ким танцювати, а ні дружити, мусить робити тільки те, що ти хочеш? То страшно! Це гірше рабства.

— Але то солодка неволя. Тебе в’язати не буду, не бійся. — Киця не могла так просто забути те фото Арія з Ілентиною.

Реальність.

— Ярка була замовила коней. Прогулянка 12 кілометрів туди й назад. Ярка була з меншим сином, а я з її старшим. Ох і намучилася, уже й не рада була, — Таленка розповідає Ілентині, як відпочивала в Криму. Арій стоїть поряд і розповівши про шкоду куріння, запалює цигарку. Таленка дивиться як він курить, згоджується, що курить шкідливо, продовжує розповідь.

— Я так набила попу, прямо до крові. Як вони на тих конях

їздять?

— Як я був в селі, я їздив на кобилі без стремен і без сідла, ногами за боки тримався. Така кріпатура потім була, не міг присісти.

— Арій, то зовсім друге, я ж тримала на руках дитину, і та дитина нічим мені не допомагала, малий висів на мені як лантух. Мало того, при рухові його нога била мене по нозі і там тепер синяк. А коні, не якісь там замучені, а молоді сильні коні, — Таленка показує синяк на нозі. — Без сідла і стремен, я взагалі не змогла б їхати. В кінці їх вела на поводу, та дівчина, що мала тих коней. Бо до цієї коняки став бігти весь табун, там і її подружки і кавалери були, я злякалася. Вони всі молоді сильні коні, мало що в них в голові, вирішать сексом зайнятися. Після такої прогулянки я тиждень сидіти не могла, тільки стояти, або лежати.

— Таленко, ти пиво будеш?

— Ні не буду.

Арій п’є пиво. Таленка якийсь час чекає, потім продовжує.

— Ярка також розбила попу, труси були в крові, а вона ж не вперше їздить. Там на четвертий крок, потрібно було підніматися на стременах, а з дітьми це неможливо. Те сідло було дуже тверде, як дерев’яне. Дівчина, господарка коней, вона собі кожушок під попу стелить, м’якеньке, а нам так, без нічого. Не знаю, коли я ще захочу кататися на конях.

— Хай Ярка дітей менше по конях тягає, сама вже з коня летіла. — Арій допив пиво і знову закурив цигарку, Таленка розповіла йому про шкоду куріння.

Реальність.

Наближався день народження Мовчуна. Вже за тиждень до нього він був сумний, майже ні з ким не спілкувався. Причина на то була, але потрібно було щось зробити. В день народження Мовчуна помер його батько. З того часу Мовчун не може радіти в цей день. Я хотіла підтримати любиму людину, тільки важко зробити це, як що він не виходить на зв’язок. Достукувалася до нього по всякому, нарешті, за день до дня свого народження, він вийшов на сайт. Це було сумно. Кліп де грають артисти в клітці. А на той випадок, раптом я не зрозуміла символіку, ще один кліп, де грають про любов біля кліток з мавпами.

— Грати у нас в голові. Мовчун, все можливе, як що хочеш.

Тоді Мовчун вивішує ще один кліп, я не можу знайти текст пісні, щоб перекласти тлумачем і прошу мені написати.

— Мовчун, прошу, як що можеш, пришли мені текст тої пісні. Не можу її перекласти, а вона мені сподобалася. Я не можу вставити текст до перекладача, польських літер не маю, щоб набрати.

Пісня називалася «Де та Кея?». Можливо запитували, де те щастя? Почекавши і не отримавши відповідь, додаю.

— Мовчун, це є там, де боїшся шукати.

Він вперто мовчить і я пишу йому повідомлення від імені Арія, хоч думаю, Мовчун знає, хто пише йому зараз.

— Вчора просив Сабріну тобі подзвонити. Будь на сторінці інтернетові, твої жінки мають можливість подзвонити тобі, а я ні. Мовчун, я не можу подумати, що ти мислиш себе в клітці. Киця писала, що вона є вільна, а ти в клітці. Мовчун це не так. Вона шукає чоловіка, якого немає в природі. Мовчун ти є вільний і не мусиш кохати одну жінку, чоловіки рідко бувають моногамні, можеш кохати багато жінок. Жінки можуть кохати тебе таким, який ти є, не дозволяй одній з них себе комплексувати. — Почекавши і не отримавши відповіді, пробую знову. — Мовчун, що будеш робити в день свого народження? В мене перед днем народження завжди напад песимізму, і з кожним наступним роком, все більше.

Відповів. Відповів Мовчун Арію, не Ілентині.

— Розумію, я сім років тому, в день народження поховав свого тата. Завтра маю зустріч «Нашого класу», може буде веселіше.

— Мовчун, вона розповідала, я знаю.

Вона, це Ілентина, раз для Мовчуна я зараз Арій. Він висилає ліньк де написані слова тієї пісні, а потім вирішує, що так простіше, і присилає мені написаний тест, не полінувався, знайшов для Арія.

— Маєш ліньк до слів і грай на гітарі.

— Дякую, тепер розумію. Мовчун, гарна пісня, то все є в нашому серці. — Читаю гарні слова гарної пісні.

— Є також про степ!

— Напиши.

— В тексті тої пісні, в останньому стовпчику! «вилиняв степ» зблід.

— Алегорія супер! Мовчун то не важливо, що вилиняв, поки можеш мріяти. Багато моїх колег з мого класу, уже давно не мають потенції і спокійно живуть. Говорять, що без неї спокійніше. Динамічність, яку хоче від чоловіків Киця, не знаю хто зможе, навіть з молодих чоловіків. Я пас.

Він не відповів, зробив типово по-чоловічому. Але по тому, яку активність розвів на сайті, було видно, настрій покращився.

— Іван, маєш ліньк до слів і акорди до гітари. Граєш на якомусь інструменті?

Мене всі мусять публічно називати Іваном, приватно називають Арієм. Як тільки Мовчун зайнявся діяльністю на сайті, його місце в розмові зайняли Киця з Сабріною. Провокують мене.

— Умію грати тільки на нервах, на гітарі не вмію, — пишу Киці.

— Свята правда.

— Марго, тобі я ще не грав, як знаєш?

— Марго собі уявляє, — пояснила мені Сабріна, не знаю кого з нас хотіла підбадьорити.

— Граєш, граєш, тільки в тих нервах того не зауважуєш, — Киця в Арія вірила.

— Можливо, ти сама на тих струнах пальчиками перебираєш. Я тільки слухаю, бо умію слухати.

— Я перебираю по клавішах роялю. Мовчун грає на скрипочці, то має струни.

— Рояль також має струни, тільки заховані.

— Добра увага.

Бачу, що з мене сміються. Мовчун пробує мене захистити.

— Перепрошую, я на скрипці пиляю. Іван мав на увазі професора Ешненєго?

— Мав на увазі нервові струни. Але можливо, не всі їх мають, то шукають чим замінити. Мовчун, я знову не те написав? Знову Марго на мене розгнівається?

— Ні все в порядку. Й надалі дуже тебе люблю, — відгукується Киця.

— Ти мене заспокоїла, а то не знаходив собі місця. Що подаруєш завтра Мовчуну?

— Я є далеко, але пам’ятаю про те, що важливе.

— Марго, знаєш, що Мовчун любить?

— Мовчун любить нас.

— Я це бачу.

Віртуальність.

Ранок, місто, безлюдні вулиці, стукаючи копитами по асфальту, йде табун однорогів. Серед табуна на білому однорозі ВОНА. Пройшли одну вулицю, другу.

— Десь тут, я точніше не знаю де.

Заіржав чорний жеребець і повів табун. Зупинився біля будинку, глянув на вікна, заіржав весь табун.

— Хей! Хей! Хей! Прокидайся! Ми прийшли привітати тебе з Днем Народження!

Заспане обличчя зі скуйовдженим волоссям появилося у вікні. Однороги знову заіржали, ВОНА помахала рукою, махнув у відповідь.

— Заходь, двері відкриті для тебе.

Спробував поліпшити свою зачіску, поворушив волосся рукою, не дуже то щось змінило.

— Ти не повинен сумувати в такий день! — Зайшла до його покою. Все було так, як вона уявляла. Обняла, відчула запах чоловічого тіла після сну.

— Що робитимеш сьогодні? Будеш приймати гостей?

— Уже приймаю.

— Минулого разу ти готував білий борщ, що буде цього разу?

— Що приготуємо, то й буде.

— Давай ми приготуємо все там, на нашому березі моря. Все, що захочеш, ми будемо готувати під шум хвиль і крик чайок, а однороги будуть бігати берегом.

— Чайки можуть щось поцупить.

— Не будь жадним!

— Я не жадний, «я домовитий». Але де мій подарунок?

— Я і є твій подарунок!

— Я маю його розгорнути і подивитися. — Розстібає на ній ґудзики, падають на ліжко. Постіль ще має запах його тіла. Цілуються, пестять один одного. — Нехай однороги трохи почекають.

Однороги чекають поки вони бавляться в, ще зігрітому ним, ліжку.

— Ми можемо продовжити розпочате на однорогах. Йдемо, поки місто не прокинулося. І як що, придумаєш позу в якій я могла б пестити тобі «його» губами, сидячи верхи на однорозі, я зроблю тобі «то»!

— Не дражнишся! Бо візьму тебе, закину собі на плечі і триматиму вниз головою, губами в потрібному місці, поки не виконаєш обіцянку!

— Ти активний з самого ранку! Я пожартувала!

На чорному однорозі сидять обоє. ВОНА, напівроздягнена, сидить обличчям до нього, обнімає і пестить, тулиться всім тілом. Табун однорогів йде до моря.

— Знаєш, в цей день мій батько…

— Ти говорив, я пам’ятаю. Це сумно, та я думаю, він не хотів би, щоб ти сумував сьогодні. — ВОНА говорить серйозні речі, при цьому пестить його все більш відверто, дозволяє своїм рукам гратися його тілом.

— І знаєш, що ми приготуємо в першу чергу? Каву з вершковим морозивом. Ти тоді говорив вірно, вершкове морозиво до кави ліпше.

— Ой!!!

Одноріг став брикати. Вже було чути шум хвиль. Табун розбігся берегом. Чорний одноріг став на диби біля знайомої скелі. Було гарно, берег обнімався з морем. Поряд на хвилях гойдався човен, кричали чайки.

— Сьогодні буде гарний день! З Днем Народження Коханий!