4

4

Реальність. Недалеке минуле.

Пошуки співавтора. Вивісила оголошення на сайті знайомств: «Шукаю молодого співавтора, щоб написати разом сексуальний роман».

Першим відгукнувся студент Діа, мав 24 роки.

— Написала, що хочеш написати роман сексуальний. І тема цікава.

— Так я хочу написати такий роман.

— Але зараз я в Тунісі, в мене канікули.

— Роман пишеться не один день.

— А чи ти візьмеш мене? Я буду в Україні з 1 вересня.

— На якій мові можеш писати?

— Французькі, російські і арабські.

— Скільки років ще будеш в Україні?

— Залишилося три роки навчання. Але я не письменник.

— Письменниками не народжуються. Яка твоя спеціальність?

— Стоматолог.

— До вересня в тебе канікули, маєш час подумати.

— Не потрібно думати, я люблю це, я згоден пробувати писати.

— Добре. Напиши що-небудь, щоб я могла бачити як ти пишеш. Опиши свій день і пришли по емейлу.

Він пробує писати, і його ентузіазм потроху тухне. Схоже, про секс він мріє більше, ніж про те, як його описати. Написав як вперше поцілував однокласницю. Соромиться мене, щось від мене чекає, і не дочекавшись, замовкає.

Віртуальність.

Спекотне літо і теплий дощ. ВІН і ВОНА є тут, їм гарно разом серед хмар. Іноді ВОНА озирається, ніби когось шукає, ВІН цього не бачить, або не звертає уваги. Великі краплини ударяють і вибухають феєрверком дрібних крапель. Поміж хмар і крапель, переплітаючи руки і ноги, Вони кохаються. Там де рука пестить, торкає пальцями шкіри, слідом біжать струмки краплин. Губи збирають краплини перед поцілунком. Мокре тіло торкається мокрого. Груди торкаються грудей. Живіт торкається живота зі звуком поцілунку. На мокрій шкірі відбиваються спалахи блискавок. ВІН і ВОНА є тут, їм гарно разом.

Реальність. Недалеке минуле.

Відгукнулось на оголошення багато, але більшість пропонували практичні заняття сексом, демонстрацію того, як вони його розуміють. Писати захотів Ялтин, зрілий чоловік з Ялти.

— Підстаркуватий юнак підійде для написання роману? Чи новели, якщо пам’ять не підведе.

— Можна спробувати.

— Така відповідь провокує! Мій стан і настрій зразу стає приПІДНЯТИМ!

— Спробувати писати, нічого іншого! Яка в тебе професія?

— В свій час за мішок сала дістав диплом Харківського Юридичного. Захоплювався Декамероном Боккаччо та Кама Сутрою і скульптурами храму любові в Індії.

— А писати пробував?

— Тільки дуже відверто і необхідна Муза, ліпше оголена.

— Напиши для прикладу. Берег моря він і вона, романтика. Як ти бачиш їх романтичну зустріч? А Муза, вона може бути і віртуальна.

— Щодня ходжу до моря, на гальку (гальку з малої букви), і плаваю. Мабуть зможу уявити, в тому числі й тебе в своїх обіймах. Так просто легше буде зосередиться, тим більше, що все уже більш чим приПІДНЯТЕ.

— Тоді пиши! Кого можеш, того уявляй, головне романтично і

красиво.

— А як з цнотливістю?

— Пиши як вийде, потім розберемося.

— В сексі люблю прелюдію.

— Чекаю твої фантазії.

— Постараюся. Але дуже сильно збуджений, з еротикою не виходить, починаю прямо з сексу, причому з тобою.

— Починай як починається, з сексу так з сексу. Це всього лише фантазія, уявляй кого можеш, хоч принцесу, хоч Мерлін Монро. Чекаю продовження.

Продовження мене вразило!

— Це творчість однієї з моїх поклонниць, прислане мені на пошту колись, читай, а я поки що, ще не визрів.

Читаю того листа:

«Твоя грудна клітина просто здіймається високо, ти важко дихаєш. Я схиляю свою голову над твоїм животиком і починаю цілувати тебе в паху. Ти розводиш злегка свої стегна і я цілую їх внутрішню поверхню, ледве торкаючись губами і язичком до члена, який просто б’ється в моїх руках! Я цілую його. Роблю свої губи літерою «О» і надіваю на головку, як шапочку, захоплюю губами і злегка стискаю. Ти береш руками мою голову і починаєш управлять моїми рухами, ніби насаджуєш мій ротик на свого Красеня. Він уже тремтить в передчутті оргазму, так б’ється, з такою силою по внутрішній поверхні моїх щік, по язичку і піднебінню. Ти міцніше охоплюєш мою голову і з силою штовхаєш прямо на Нього! ВСЕ!!! Він лопає і вибухає в мене в роті фонтаном твого соку. Я відчуваю як підстрибнули твої яєчка, стараючись витиснути з себе все до останньої краплини мені в ротик. Яка краса відчувати твої затихаючі в роті фрікції. Ти підтягуєш мене до себе, кладеш мою голову собі на плече, обнімаєш руками, притискаєшся близько-близько і міцно до мого голенького животика і лобка своїм членом. Я гладжу тебе по обличчю, шиї, волоссю».

Прочитала, задумалася, Ялтин прислав це, бо йому сподобалося. Чи хвалиться, або рекламує, або одне й друге разом.

— Тут не написано, що відчуває чоловік. Це відчуття тільки жінки.

— Так, звичайно. Але такі відверті думки дуже збуджують, не дають зосередиться, та я ще спробую.

Віртуальність. Недалеке минуле.

ВІН під великим деревом на лавочці дивиться в далечінь, де на березі в тіні скелі сидить ВОНА, вітер ворушить їй волосся, час від часу ВОНА прибирає його з очей. А далі на пляжі ніби крізь димку, видно як якийсь чоловік моститься на лежаку. Біля самого моря. Чоловік хоче щось писати на листочках в теці.

— Творчість на лежаках! Творчість на лежаках!

Чоловік смакує ці слова, записує їх. Ставить кілька лежаків один на другий, дивиться, щось уявляє, глибоко задумується, пише: «Така от прелюдія».

Записує ці слова. Потім відкладає написане. Вітер розвіває листочки, розносить їх по березі, в основному вони без записів, чисто білі. Набігає хмара, закриває сонце, вже нікого не видно на лежаках, тільки берег моря і розвіяні листочки.

В тіні ВОНА кусочком глини перекреслює написане на скелі ім’я, а потім подумавши, губкою витирає все написане і перекреслене. Залишає тільки одне ім’я. ВОНА знає кого шукає, хто їй потрібний. Потрібний ВІН, той з ким вона гуляє в віртуальності, кого кохає. ВІН не хоче писати, от як би тільки захотів. «Художник, артистична непокірна душа» а насправді спортсмен, який не може займатися спортом. Слухає музику, «бо вона в душі йому гра». Ніхто їй не замінить його. Викинула грудку глини, пішла. ВІН мовчить, чекає, дивиться, як вона йде, значить буде знову шукати, може знайде, може все-таки хтось зможе писати з нею. ВІН не втручається, чекає.

Реальність. Недалеке минуле.

Від Ялтина я вже успіху не сподівалася.

— Як успіхи? Писав щось? Може почни про погоду, не так буде збуджувати. — З такими словами я знову зустрілася з ним на сайті.

— Погода поки що, жара така, якої, говорять не було років 80. Вдень тут навіть засмагає певна публіка. Натякни, що любиш в сексі, для мого натхнення.

— Любов! Чисте почуття кохання! Тоді і секс є можливий.

— Часом почуття виливаються в вигляді шаленого бажання близького контакту.

— Без великого почуття любові я не маю оргазму. Тому, як що немає кохання, не має рації витрачати сили.

— Любов, це і симпатія, і потяг бажання близькості. — Ялтин йшов напролом зі своїм бажанням близькості.

— Все це входить в комплект, — відповіла йому.

— Та все ще є й фригідні.

— Фригідних придумали чоловіки, які скупі на свої почуття. Жінки відчувають ці почуття, це є друга полярність електричного заряду. Так як флюїди жінки є важливі для чоловіків, так ця енергетика важлива для жінки. — Закрутила я не слабо, аж сама здивувалася.

— Згідний.

— Написав щось? Хоч про погоду?

— Все ніяк, думаю про тебе.

Він пробував ще і ще. І кожного разу збуджувався так, що не міг писати.

Віртуальність. Недалеке минуле.

ВІН дивиться, як на березі моря ВОНА кидає камінці, так щоб вони стрибали по воді якомога далі. Виходить в неї по-різному, одні тонуть відразу, інші трохи далі, один пострибав досить далеко. Не заважав, не підходив, дивився здалеку, що з того вийде.

Реальність. Недалеке минуле.

Написав Петер з Одеси.

— Є задуманий сюжет? Тема?

— Так, є! То що, напишемо?

— В дистанційному режимі?

— Можна й так.

— І як тоді будувати співавторство? Як можна познайомиться з сюжетом, Ілентина?

— Можна зустрітися, або по телефону.

Петер підходив до справи серйозно і по діловому.

— Я реально зараз в Одесі, зараз не знаю як буду переміщатися по Україні. А яка ідея роману, якщо це серйозно? Чи це жарт такий?

На сайті Петер писав, що він киянин, а виявляється одесит.

— Звичайно серйозно. Можемо підписати договір про співпрацю. Зустрітися в кафе.

— З кафе поки-що не ясно, а каву уже зварив. Може поки-що скайп?

— Можна.

— Тоді включаємо скайп. З камерою?

— Поки-що без камери. Приходиться вибирати, або чути, або бачити, одночасно мій комп’ютер не тягне.

— Пришли мені фрагмент, щоб я зорієнтувався.

Довго думала, що відправити Петеру. Вибрала щось ніяке, щоб не нав’язувати свій стиль.

— Прочитав прислане. Щоб прислати фрагмент у відповідь, його потрібно спочатку зробить. Але те, що отримав не здалося мені уривком із сексуального роману. Чи я не прав?

— Не хотіла розпочинати сексуальним епізодом. Як що хочеш, для розминки і тренування, можемо написати щось невеличке, зовсім інше.

— Але ж для створення чогось сексуального характеру (роману, або чогось меншого), хіба не важливо знати, як можливий співавтор написав би про цей бік життя. Де межа, до якої він може дійти і як описує? Мені здається це необхідно для спільних спроб, — написав. Так вправно і легко відповідати питанням на питання в нас може тільки одна нація.

— Межу, до чого дійшов би співавтор, знати важливо, тому напиши. І давай вирішимо як ми співпрацюємо. В співавторстві працювала двома способами. Перший: намітить точки дотику і кожен виконує свою частину. Другий спосіб складніший.

— У себе межі я особливо не бачу. І все-таки хотілось би знати, як це у тебе, як що, щось заважає, то як же тоді подібне починати? Взявся — ходи, як в шашках. І «другий метод складніший» це як?

— Другий метод, це коли кожен робить свій ескіз, потім міняються і шматують, доопрацьовують роботу один одного і так знову і знову, до завершення. А межі, в мене немає також.

— Дуже цікава метода, але не зрозуміла остаточно. Як що нічого не заважає, то чому б не продемонструвати щось більш відверте, як на мене, це пішло б на користь.

Він явно вимагав еротичної сцени. Ніщо інше Петера не цікавило. Я наполягла, щоб він розпочав першим, Петер прислав пробу.

— «Отож… чи йти?! Вчора, вже на першому побаченні, чи не після півгодинного спілкування, він раптом запитав: «Прийдеш до мене завтра?». Очікуючи дивився прямо в очі, але й мене очима охоплював, ноги, стегна, сідниці, ніби й роздягав, та неприємно не було. А вже почалось солодке і ніби вабливе, відчуття унизу живота, знайоме, але ніби й забуте. Вона розуміла, що піти хоче, попри невизначену відповідь, що дала. Цікаво, а як саме він почне це робити? Чи буде він делікатним, або брутальним? Де і як він буде її торкатися, цілувати, чого зажадає від неї? Мабуть, він очікує, що мінет буде одразу, як вони опиняться вдвох у ліжку. Вона вже знала, що піде.»

Того, що Петер почне писати твір від імені жінки, я ніяк не чекала.

— Мені тоді що, писати? Що відчуває чоловік?

— Згідно з методом другим, то так.

Але ж я не знаю, що відчувають чоловіки, тому й шукаю співавтора. Що ж, подумала і відправила Петеру фрагмент написаного мені листа. Як що Ялтин взяв лист своєї поклонниці, то я можу взяти лист поклонника. Відправила Петеру фрагмент листа Яреми.

— «Чи це можливо, якщо я іноді лижу Вашу щільну кицьку і смокчу ваші ніпелі, а потім штовхаю мого, як камінь твердого півня у вашій мокрій кицьці, і переміщують це спочатку повільно, а потім швидше і швидше.»

Петера це надихнуло неймовірно, від імені жінки він розімлів і продовжив написане.

— «Якби ж би він не дуже поспішав, коли вже його член буде в мені, а довго й повільно водив ним всередині і трохи зверху, продовжуючи пестити мене руками й ротом і я сама трохи допомагала б направляти його в мені.»

— Те, що ти написав, Петер, є добре, але я думаю, що жінки мислять інакше.

— Хотілось би знати, як саме?

Не відповіла Петеру, як що хотів знати як мислить жінка, то чому примусив мене писати від імені чоловіка? Пишемо далі. Петер прислав наступний фрагмент.

— «Зустрілися, як домовились. Майже не розмовляючи одразу вирушили, спочатку їхали на метро, потім пішки увесь час повертаючи між однакових новобудов, казали якісь слова не важливі. Ніяких думок не було, лише передчуття, що буде зараз. У ліфті він поклав руку на сідницю, притиснув, здалось, зараз почне цілувати, але ні, а вже й приїхали. Зайшли, кімната одна, але безладу не побачила, майже на пів кімнати широкий диван, отут вони невдовзі опиняться, а поки-що, він посадив на єдине в кімнаті крісло, сказав, що піде робити каву, вийшов на кухню. Встала, підійшла до великого дзеркала у шафі, торкнулась волосся, провела долонею по обличчю треба трохи підправити помаду, але не встигла вийти в коридор, де залишила сумку, як разом з ароматом кави і туркою в руці увійшов він. Поставив турку на маленький столик, підійшов ззаду і провівши руки під моїми пахвами притиснув долонями груди.»

От так на думку Петера мислять жінки, сплять і бачать, як їх завалюють на диван, не сказавши й слова про кохання, тільки секс без зобов’язання. Про що думають чоловіки в такій ситуації? Як змогла, уявила і написала.

— «Знову «зняв» собі жінку. Вона згодилася буквально через пів години, видно «голодна». Це в мене не перша і не остання, Тьху! Тьху! Тьху! Вона мені сподобалася, довгі ноги, апетитний задок і груди, надіюся не силікон, при нагоді помацаю, перевірю. Звичайно, можна було б взяти повію, але і дорого, і абсолютно не ті відчуття, а ще «з презервативом, без поцілунків, оральний і анальний не пропонувати». Тоді немає такої насолоди. Такі жінки як ця, часто думають, як що гарно віддадуться, то я можливо закохаюся, а то й одружуся, тому стараються. Цікаво, ця згодиться на мінет відразу, чи буде: «Ні я не така, я порядна.» Приготував і приніс до кімнати каву, коли зайшов, вона чепурилася перед люстром. Перевірив груди — не силікон.»

Коли Петер це прочитав, обуренню його не було меж: «Як я могла так думати? Зовсім не знаю чоловіків!»

— Виправ! Напиши як мислять чоловіки за таких обставин.

Не написав. І взагалі писати більше не став. Не спрацювалися.

Пізніше, ми спілкувалися просто як друзі, стало зрозуміло, він свято вірить, що жінки просто мріють зробити йому мінет, і отримують при цьому шалений оргазм. Хто його в цьому переконав? Із моїх знайомих жінок, жодна, з тих що робили мінет, оргазму від мінету не отримала. Хотіла було сказати йому про це, але не стала. Мабуть є причина, по якій його подружці краще зробити йому оральний, щоб по другому не приставав. Що ж з такими претендентами початковий задум написання книжки виконати не реально. Других претендентів не було, та я уже й не шукала. Під своїм оголошенням написала, що вже співавтора знайшла. Мені ніхто не підійде, як що я хочу писати тільки з одним. Це не я вибирала, це мною вибирався той, який найбільше будив мою фантазію. Мабуть десь там, в небесах, нас обох вибрали, на мою голову. Небеса вибрали мене і поляка Мовчуна. Запропонувала йому писати разом, довго пресувала і він нарешті згодився. Згодився і все. Не написав жодного слова, але фантазію будив досконало і простір для фантазії давав безмежний.