6

6

Віртуальність.

Берег моря. Однороги. ВІН любується однорогами, відразу видно, що вони подобаються йому. ВОНА дивиться на нього, радіє, ці благородні істоти викликають і в неї подібні почуття. Хотіла б, щоб до неї ВІН мав хоч трошки такого почуття, як до однорогів.

— Запроси мене на прогулянку.

— Не зараз.

Вітер розвіває волосся. Він розглядає її насторожено з недовірою. Однороги пробігають зовсім близько, деякі зупиняються, дають себе погладити.

Реальність.

Киця гуляє на гірському весіллі, десь далеко в горах. Дивно гуляє, кожен ранок і вечір вона в інтернеті. Схоже там не має цікавих для неї чоловіків. В одній з розмов обговорюємо, Киціне вміння гнати самогон, «сливовицю» 70 градусну.

— Така й слона звалить! — Пишу я в коментарях, розповівши, що також можу гнати самогон. Насправді можу гнати самогон, як що потрібно.

— Наразі він звалить Кицю, а не слона. — Про Кицю Мовчун турбується завжди.

— Кицю не звалить, вона сильна, вона є мала і шустра. — Звичайно, я маю уяву, яка є Киця, адже вона на мене схожа.

— Ти психолог? Ти все вгадав.

Іноді Мовчун вступає зі мною, Іваном, в розмову, але обережно, не впевнений з ким говорить. Я ніби відчуваю його сумніви.

— Я не психолог, — відповіла.

Потім вивішую Мовчуну на сторінку коней. Це був дуже гарний кліп. Коні море гори і гарні дівчата. Гори, тому, що Киця все ще в горах. А коні, тому, що коні присутні в нашій віртуальності, адже він згодився бути співавтором, хоч і не пише. Мовчуну кліп сподобалося дуже. В захваті від «моря, коней і дівчат». Киця пропонує поміняти слова місцями, як що дівчата не на першому місці, то хоча б на другому, але не після коней. Мовчун непохитний. Між ними виник легкий конфлікт.

— То і женись на конях! — сердиться Киця.

— Мовчун, Киця згодна вийти за тебе заміж.

В кожному жарті є доля правди, Киця його кохає, це видно, хоч як би не приховувала того. Або вони були одружені, або збираються одружитися. Від Мовчуна колись давно пішла жінка, не знаю, яке вона мала ім’я, можливо це була Киця. Знову ревную. Мовчун і так весь час був насторожений стосовно мене, тепер, після коней, став підозрювати конкретно. Любить море і коней. Дуже любить коней, більше чим жінок.

— Чому любиш море, зрозуміло, чому, жінок зрозуміло, а чому коней? — Запитала. Надіялася, любить тому, що люблю їх я, що вони є з нами у віртуальності.

— Тому, що вони є дуже красиві і мудрі істоти.

— Можеш їхати верхи на коні?

— Ні. Дуже жалію але раніше не мав оказії, а тепер не можу.

— В мого батька був красивий чорний жеребець. Благородна тварина! Що ти можеш робити зараз для свого задоволення?

Чорний жеребець був насправді у мого батька, ми, тоді ще діти, давали йому з рук траву і заплітали гриву. Його звали Жориком (Георгієм). Про це не пишу Мовчуну. Чекаю його відповідь. Цього разу він відповів.

— Батько мого батька мав коней, але я того не пам’ятаю. Зараз залишилося тільки «вітрило», але то рідко, бо мешкаю далеко від моря.

— Що робиш, щоб твій день був радісний, що приносить тобі

радість?

На це запитання відповіді не отримала, не хоче розповідати мені про себе. Мовчун підозрює, що під іменем Іван є я Ілентина, але не запитує, мовчить. Киця повернулася з гір. Написала мені, Іванові.

— Я звикла жити сама, і то дуже люблю. Маю завжди багато приятелів біля себе, але повертаюся завжди до свого дому і там маю затишок. Мовчун то Мовчун. Ми не є горнятка спаровані. Кожен з нас є інший, і поважаємо цю різницю. Не роблю трикутників з приятелів. Як що хочеш щось мені написати, то не вирішуй цього з Мовчуном. До життя підходжу без переляку. Не боюся людей. Найважливіше бути собою. Того притримуюся. Щоб пізнати другу людину, потрібно її бачити реально, можна думати, але контакт зоровий обов’язково, то умова. В цьому сайті, то такий смітник, часом тут можна зустріти «справжніх циганів». Робімо так, як диктують нам наші емоції. Дякую, що пишеш мені кілька слів. Вчора приїхала з гір. Все ще під великим враженням. Я є дуже спортивна. Раніше займалася бігом і легкою атлетикою, зараз їжджу велосипедом, басейн, а зимою, ясно лижі. Я є акула. Мушу бути швидка завжди в русі, ще швидша від своїх студентів.

Киця пише мені, Іванові, це лист не до жінки, отже Мовчун своїми підозрами з нею не ділиться. Ще Киця розповіла, що Мовчун власноручно робить велосипед, на якому можна було б їздити з однією рукою і ногою.

— Робить сам? Але ж це важко, однією рукою.

— Я хотіла йому допомогти, але він не приймає нічию допомогу, хоче зробити все сам. Тільки, як потрібно буде зварювати, найме майстра.

— Так принципово? Складно це й двома руками зробити.

— Він же ще хоче й їздити на ньому з однією рукою і ногою.

Це ж настільки Мовчуну потрібно бути незалежним! А я, дурна, пробувала диктувати йому якісь умови, на чомусь наполягати.

Мовчун став по іншому писати на своїй сторінці. Що цікаво, як що він пише мені відкрито, Киця відразу приєднується. Як що Киця пише до мене відкрито, приєднується Мовчун. Але тихенько кожен з них трохи листується зі мною приватно. Раніше стиль листів Мовчуна своїм приятелькам був дуже жалісливий, відколи появилася я, як Іван, стиль змінився, він не може тепер жалітися в присутності другого чоловіка, такого підозрілого. З кожним днем підозра його щодо мене зростає. Промацує хто я є, чи ходжу на яхті? Ні? А що роблю?

— Я не ходжу на яхті, я є звичайний нецікавий чоловік.

Моя відповідь Мовчуна не заспокоїла. І нарешті на лист від мене, Ілентини, він відповів мені, Івану. Я здивована, хоч щось такого очікувала. Раджуся з ким тільки можу.

— Не признавайся! Це тільки підозри, він не має впевненості на всі сто процентів. Його жінки тобі цього ніколи не простять, це дуже принизливо. Краще просто піти з сайта.

В один голос радять мені друзі. Я відповідаю Мовчуну так само двозначно, пісеньками, як він мені. Хай сам вибирає, як йому краще. Мовчун замовк, «по-чоловічому сміливо заховався». Перестав відкрито спілкуватися зі всіма. Мене підкреслено не помічав. Виходить, я не потрібна йому ні в якому вигляді, ні під яким соусом. Як що так, і я йому на стільки не приємна, і не потрібна, то чому не написати мені про це прямо, а не пісеньками? В чому справа? Мені потрібно було щось робити, на щось зважитися. В крайньому разі, дійсно піти з сайта. Не фліртувати ж мені й далі з його приятельками, я не хочу їх образити, вони подобаються мені.

— Куди зник Мовчун? — Запитую в Киці.

— На три дні поїхав до Кракова, скоро повернеться. Ну от, ти запитав і він якраз повернувся, зараз чекаю його активності.

Але ніякої активності немає. По розмові з Кицею видно, Мовчун не всім з нею ділиться, як і вона з ним. Тоді я приймаю рішення. Мені потрібна допомога, звертаюся по неї до друзів.

— Таленка, як що я скажу Киці, що насправді я Арій, і далі вестиму листування від імені Арія? — Запитала в своєї приятельки, колись вона була дружиною Арія.

— Воно тобі треба?

— Цікаво.

Мені дійсно цікаво, навіть більше ніж цікаво, тільки не можу я сказати друзям, що зовсім втратила голову, покохавши по інтернету. Пояснюю, причина це книжка, її написання. Мовчун мій співавтор, адже він дав на це згоду, і я хочу знати, чому він так веде себе зі мною? Таленка за Арія не вирішує, але дає своє добро.

— Це повинен вирішити Арій, запитай у нього.

— Йому нічого не загрожуватиме. В гіршому випадку Киця приїде до Києва, і Арій їй, або сподобається, або ні.

— Він не вміє говорити на польській.

— Скажу на сайті, що я не говорю на польській, а використовую перекладач. Та воно власне так і є.

— Подзвони Арію, як він захоче.

Арій погодився без зайвих слів. Красива полячка, піаністка, їздить на велосипеді, звичайно він хоче спілкуватися з нею. Я буду між ними посередником, Арій не має комп’ютера, він говоритиме мені по телефону, що кому писати.

Віртуальність.

Пестощі в місячному світлі. Сріблясті промені грають на хвилях. Двоє граються серед хвиль і променів. Краплини на їх тілах, промені в краплинах, ніби спалахи маленьких блискавок. З хаотичних, спалахи стають більш ритмічними, і вже двоє охоплені сяйвом. Це вже не двоє, це одне ціле, пульсує в динамічному ритмі.

Реальність.

— Хотіла моє справжнє фото? Маєш.

Я посилаю Киці адресу сайту, сторінки Арія.

— Тут написано про мене правду, а інше брехня. Не знав, що познайомлюся з тобою. Моя приятелька, як дурна, закохана в Мовчуна по інтернету, змусила мене записатися на цей сайт під чужим іменем. Вибач. Можливо не будеш писати до мене більше. Мені дуже жаль.

В своєму профілі я вивісила фото Арія. Далі дуже часто раджусь з ним, пишу його фразами, думаю його думками. Складно це, бо до жінок Арій відноситься не так, як я і одночасно це дуже просто для мене, бо знаю Арія давно і дуже добре. Киця відповіла відразу.

— Чого тобі жаль? Те кохання по інтернету, то якийсь ідіотизм. По перше, Мовчун любить жінок, але є стійкий до таких пригод. По друге, я не відчуваю нічого до людей, яких не бачила, не знаю. Мене не цікавить флірт з чоловіком, як що так розумієш мене, то помиляєшся. Надалі я не знаю в чому річ і чи ти є Арій. В сумі то не має для мене значення, бо важливі є емоції, настрій і клімат між людьми. Зрештою сам мусиш вирішить на що зважиться. Я залишаю людей вільними і цього очікую від них. Як що ні, то я зникаю. Маю надію, що наше знайомство принесе нам багато цінного. Я ніколи ні на кого не серджуся, і ні від кого нічого злого не мала.

От так. Ніякого співчуття до закоханої жінки. Мовчун захищений і хвилюватися нічого, а я? Я не захищена! Киця Мовчуна ревнує, веде себе, як собака на сіні, і сам не гам, і другому не дам. Я, тепер уже Іван-Арій, їй дякую, щиро запевняю, що Арій то є реальна особа, а що Іван був фантом. Про те я власне писала їй відразу. Заперечити Киці було нічим. Ґречно домовилися, що вся ця розмова залишиться між нами.

«Мовчун захищений від таких пригод», чому Киця так вирішила? «Кохання по інтернету, то якийсь ідіотизм», як можна писати так після того, що писала мені, Івану про кохання? А писала ж!

— Іван, я кохаю тебе! Ти дуже цікавий для мене, я розумію, що ти є «вовк степовий» любиш самотність, я також звикла бути сама. Я приїду до тебе, запроси мене. — А не отримавши запрошення, пише. — Приїжджай до мене, буде весело!

Я була про неї кращої думки. Ніхто не може бути від кохання захищений остаточно, ні вона, ні я, ні Мовчун. Тож вона переконувала мене.

— Кохають не за щось, а незважаючи ні на що.

Киця також шукає велику любов, а хоче обманути чоловіків, бо знає, що вони кохання бояться, «як чорт ладану». Тому писала мені у відповідь на моє.

— Не кохай мене, Киця! Дуже прошу!

— Є кохання, а є просто любов. То різні почуття, і любов нікому не перешкоджає, бо то не таке сильне почуття, як кохання. Воно ні до чого не зобов’язує.

І ще щось, в такому ж дусі, хотіла ввести в оману мене, Івана, чи то б пак Арія. Я вивішую ще одне красиве фото Арія, і надалі все роблю від його імені. Арія добре знаю, а в чому маю сумнів, можу уточнити по телефону. Використовую його любимі фрази, вивішую його творчі роботи. Арій має успіх у жінок і в Мовчуна також. Всі знаходять його схожим на Дюрера. Тоді я порівнюю з Дюрером Мовчуна, також схожий. Знаю, що він робив графіку. В автопортрет Дюрера вписав в фотошопі своє обличчя. Хвалю його і отримую цю роботу на свою сторінку, щоб я, Іван побачив. Розмовляю з ним, і думаю, як розуміти все це? Мовчун заспокоївся, побачивши фото Арія? Вірить, що я Іван? Він написав мені, Івану.

— Ти підняв ободок таємничості.

Чи це є його гра зі мною в «кішки-мишки»? Спілкуюся з ним, і бачу, що щиро вірить, ніби я є Іван і радо контактує, бо дуже потребує спілкування. Хоч би не переплутати, для Мовчуна, я Іван, для Киці, я Арій.

Реальність.

— Я не розумію, що ти від нього хочеш.

Тоня дивилася на екран монітора і хотіла тільки одного, спати. Ніч вона провела в поїзді, а день в музеї Архітектури і побуту. Повечеряли, тепер Ілентина показує, що має нового в спілкуванні по інтернету. Новою була пісня від Мовчуна.

— Я тільки бачу, що він прислав тобі гарну пісню, не знаю, що ти хочеш від нього.

— Дивись, на сайт, де я Іван, Мовчун також поставив мені таку саму пісню. По емейлу від нього маю цю пісню, де я Ілентина.

— То тепер ти маєш дві гарні пісні, не знаю чому не задоволена.

Тоня лягає спати. Ілентина ще довго бурчить в монітор, потім лягає спати також. Довго не може заснути, думає. Думає про Мовчуна, про Кицю, про Дуню. Дуня остаточно видалила всі свої фото зі сторінки Мовчуна і більше не пише йому коментарів. З Іваном Дуня більше не дружить. Ілентина довго розглядала фото в її альбомі, там море, ліс, однороги і Дуня на мітлі. Фантастичний ліс Дуні, Ілентина тішилася, що в неї у віртуальності трохи інакше. І вже поринаючи в сон, зрозуміла, чому має від Мовчуна дві пісні. Мовчун втратив впевненість, що Іван це Ілентина, побачивши фото Арія, засумнівався. Пісню по емейлу послав Ілентині на той випадок, раптом вона до Івана немає ніякого відношення. Заснула щаслива, вона потрібна Мовчуну.

Віртуальність.

Двоє однорогів чорний і білій з двома вершниками повільно йдуть берегом. Вершники розмовляють. Власне, більше говорить ВОНА,

ВІН часом відповідає одним чи двома словами. Підходять до лісу, дивного лісу, занадто прикрашеного і розцяцькованого. Зупиняються. ВОНА сходить зі спини білого однорога на землю, гладить їй шию.

— В цьому лісі є господарка, вона чаклунка, далі мені йти не можна. Можна тільки тобі, її другові, і однорогам. Мене вона не має за друга, так що далі ви без мене. Та чаклунка чекає тебе, хоче говорити з тобою.

— А як же ти?

— Як я? Піхотою в реальність!

Потріпала однорога за гриву, ляснула долонею, відвернулась і

пішла.

— Зачекай, я з тобою. Я не піду туди, там все занадто казкове і дуже людно. Хочеш в реальність? Хай так, підемо в реальність!

— А як та жінка?

— Вона що в мене одна? В реальності також маю жінок більше ніж досить.

— Хто б сумнівався. А від мене чого хочеш?

— Як би я знав. То ти від мене чогось хочеш, знаєш чого?

В цей час однороги дружно помчали берегом.

Реальність.

Я вражена. Відчувши мою увагу і зацікавленість, Мовчун проявляє велику активність. Вивішує свої творчі роботи, більшість фотошоп, одна олійний живопис.

— Ця робота висить у Киці в пивниці і її їдять там миші.

— Чому в пивниці? Чому не в покою?

— Про це запитай у Киці.

— Запитую. Киця, чому робота Мовчуна висить у тебе в пивниці, де її їдять миші, а не в покою?

— Запитай у Мовчуна, чому вона стояла в нього запхана за шафою?

— Ви що? Змовилися посилати мене один до одного? Як що, вона вам не потрібна, прошу дати її мені, я повішу її в себе на стіну.

Мовчун вивішує наступні роботи, обговорюємо кожну окремо. В обговорення включаються його приятельки. Більшість робіт я бачила раніше на тій сторінці в галереї Дуні, але про це ні слова, мовчимо і я, і Киця. Дійшло до робіт де зображений еротично Мовчун з жінками. Обговорили жінку в костюмі медсестри. Там медсестра мастурбує, дивлячись на спину Мовчуна. Наступна де він в жилетці, а жінка на унітазі. За цю роботу я його була порвала як «Бобік грілку» на іншому сайті, тут я, Іван, хвалю, але зривається Киця.

— Чому в жилетці, подарунку від мене? В тебе, що тільки в ній сексуальні пориви?

— Ти завжди мусиш нагадати, що я маю від тебе, така в тебе натура, мушу на це вважати.

— Киця тебе ревнує, дуже любиш гарних жінок. Але йти до коханки і одягати подарунок другої, то не гуманно. — Додаю я масла в вогонь. В мене виникає думка, може Киця його утримує і Мовчун фінансово залежить від неї? Перериває мій процес мислення приватний лист від Киці.

— Я розумію, це жарт, але в кожному жарті є доля правди.

Киця просить мене не жартувати так більше. Тим часом Мовчун вивішує наступну роботу «з «щоденника» знайденого на вокзалі». На фото Мовчун без руки і ноги, тільки прикритий фіговим листочком, сидить на залізничній колії. Киця кидається на «амбразуру».

— Всі поховалися, а я скажу коротко. Це прекрасніше ніж античні пам’ятники. «Зелені» звинуватять, що ти оскверняєш лист. Як тут не любить Баляса, що по шляхах собі гасає. — Мовчуна Киця часто називає Балясом. Можливо це його кличка. Я підтримую похвалу і також хвалю це фото.

— Мовчун мужній, немає слів.

— Мовчун, ти маєш кращі фото за 2006 рік. — В розмову вступає Аліса.

— Цікаво побачити фото, яке сподобалося Алісі. Ця фотографія шокує. Мабуть жінки, які її бачать, хочуть приголубити тебе, Мовчун, й утішити.

На такі мої слова Киця просто шаленіє.

— 2006 рік, так Мовчун має багато фото, зі мною. Для мене Мовчун без руки і ноги, як кожен інший. Буває чудовий, добрий і люблячий, а також злий, сердитий і нервовий. Завжди однак тримає велику дистанцію до себе, і чудове почуття гумору, яке ті всякі його негативи усуває вмить. Тому ми до цієї пори приятелюємо. А повірте мені, зі мною не мед. А що до утішання, може в жінках є ці милосердні ознаки, але Мовчун має навколо себе секс бомби, що вам би очі повилазили. А я гризу пальці від ревнощів. Бо не маю шансу.

Аліса спокійна, це просто образ дружини офіцера. Вона незворушно продовжує.

— Ніколи не знала Мовчуна особисто, але напевно він є прекрасною людиною. Вітаю.

— Як ти його пізнаєш, також даси себе схопити на цю приманку, що він має в собі. Багато нас на це попались. Розбиває нам серця по черзі без жалості. Я вітаю тебе Алісо.

Що так зачепило Кицю? Ревність? Образа? Вона вся аж кипіла. Алісу це не пройняло.

— Я Мовчуна трактую як приятеля. Моє серце є зайняте іншим.

Я чекала від Аліси таку відповідь, раніше пісеньками, вона дала подібну відповідь Мовчуну, на його запрошення пісеньками до сексу, можливо віртуального. Киці сподобалася Алісина поміркованість, вони заприятелювали. Я хотіла розповісти Киці про «теорію шоку», яку взнала недавно. Зробити це, не можна було прямо. Тому я написала в коментарях, можливо, не до речі, в надії, що Киця помітить і прочитає.

— Дівчатка, красуні, вибачте, що я знову не те ляпнув. Це фото справді шокує! Мені не давно на сторінку Вячислав Мановецький був поставив такий коментар:

— «Як можеш, побач собі доктрину шоку. Є то несамовите, в такий спосіб США маніпулювала і маніпулює народами.» Я не знаю цієї теорії, думав, що в Польщі вона популярна. Не знав, що ви братимете все сказане на свій рахунок.

Вставила фрагмент коментаря разом з адресою на сайт. Може Киця подивиться. І трохи пізніше, коли пристрасті уляглися, добавила до того, попереднього коментаря.

— Киця, не сприймай Мовчуна, як любого другого. Сприймай його таким, яким він є, інакшим від інших.

Відповіді не отримала.

Реальність.

— Як що чесно, то я б її трахнув, ну а ти не можеш зробити цього. — Так відповів Юзліс на моє запитання.

— Що мені робити з Кицею?

— Ти говориш, що він тримає її на повідку, і як тільки вона хоче відірватися, дає їй наступну «дозу» шоку?

— Десь так, як що узагальнити. Про «теорію шоку» мені на сторінці написав зовсім по-сторонній поляк. Він напевне сам не знає, що зробив і для чого. Випадковостей не буває.

Таки не буває. В цей час мигнула лампочка, перепад напруги, і мій комп’ютер замовкає, не реагує ні на що. Розмова по скайпу з Юзлісом переривається.

— Перестань по бабам шастати, це тобі знак зверху. Ти хочеш, щоб з тобою так чинили? Це не етично і не гуманно, — відчитала мене Діна. Але ж Арій насправді є і жінки йому подобаються.

— По чоловіках також не варто шастати. — Роджер приєднався до Діни. — Не знаю, хто більше засмутиться, жінки, які думають, що ви чоловік, чи чоловіки, які думають, що ви чоловік.

— Я по нормальних чоловіках.

— Нормальні на вас не поведуться.

Припиняю активну діяльність, роблю паузу. Вирішую поки-що описати те, що вже відбулося.

І так — випадковостей не буває. Теорія шоку коротко звучить так. Шокуй людину і вона стане залежна від тебе, як наркоман від наркотику. Десь так. Під час шоку в людини виробляється якийсь наркотик, якщо кілька раз підряд шокувати, залежність забезпечена. Далі ця людина від тебе залежна, можна робити з нею, що хочеш. Стають зрозумілими екстремали. Я думаю, що Мовчун якраз так і робить, свідомо, чи несвідомо шокує жінок, а потім вони від нього залежні. Мені здається, Киця також на цьому гачку, тому й кидається на різних чоловіків, хоче відірватися, і не може, бо чоловіки, як Юзліс — «скористався б її становищем і трахнув». Зі мною Киця старається спілкуватися не відкрито, щоб не відлякувати тих хто поряд. На мене не дуже розраховує, вибирає з тих чоловіків, хто ближче. Я на її сторінку час від часу вивішую котів, хай має, раз вона їх любить.

— Іван вже знає, що я люблю котів. Але сумує, не знає чи його також. Цим способом пробує впевнитися, такий «кінь троянський». Тобто заднього проба входу.

Так Киця пояснює мої вчинки іншому поляку, Пернатому. Публічно Киця називає мене Іваном, хоч для неї я Арій. Над останнім реченням Киці про «пробу заднього входу», я напружено подумала і до мене нарешті дійшло, що то означає, зайти з тилу. Киця так дякувала Івану за тих котів, кокетуючи з Пернатим.

— Киця, як би ти знала, що переклав мій тлумач. Я вірю, що ти таких слів не знаєш.

— Про яке слово мова?

— Моя мама забороняла мені говорити такі слова.

— Ну ти вже великий! Бий сміливо!

— Тлумач пише так — «тобто заднього проба входу». Інтерпретуй то, як ти хочеш.

— Прекрасно! — Друг Киці розвеселився. Киця написала, що зі сміху придавила мишу. Стали втрьох виясняти яку мишу. Виявилося — комп’ютерну.

— Припиніть, я вже не можу зі сміху витримати. Що тут зробити? Дайте щось дуже сумного., — пише Киця і вже, мабуть сповзала зі стільця на підлогу.

— А як потрібно було розуміти? Що то означало?

— Я пропаща. Вбив наповал. Стид конкретний.

Поляк шукає їй сумну музику. Мені делікатно дають відставку, але з такими компліментами, щоб Іван не образився. Щось на зразок — я давно так гарно не сміялась, ти вмієш веселити, ти маєш гумор.

Мені здається, Киця хапається за різних чоловіків, і кожного разу повертається до Мовчуна. Вона старається переконати мене, що має багато чоловіків, є в неї і любов, і секс. І тільки у Мовчуна не має більше шансу бути її коханцем. Я думаю, що Киця не може без своєї «дози» шоку, вона переконує сама себе, видумує різні причини, а насправді прив’язана до Мовчуна. Ті її «багато чоловіків», які ніби то, вона має, означають, що не має нікого, а постійний є тільки Мовчун. Розповідаю цю ситуацію, як я її розумію, Юзлісу.

— Тепер я розумію чому мене так ламало. В армії я був в «Х» військах, маю 46 стрибків з парашутом. Як прийшов з армії, мене буквально ламало. Тепер розумію, що таки то була ломка, як у наркомана, — зробив висновок Юзліс.

Віртуальність.

Берег. Вони стоять під сосною обнявшись. ВІН легенько пальцями торкається її спини, проводить від потилиці вниз, ніжно лоскоче, пестить. ВОНА тулиться до його щоки щокою, обнімає несміливо.

З шумом розбиваються об берег хвилі, десь кричать чайки. Він пробує щось говорити, але замовкає, тільки його рука говорить з її спиною, відчуває тепло і трепет шкіри. Йому б хотілося провести рукою по її грудях, животі і нижче, відчути її гарячу вологу. Та бачив, що ВОНА напружена, як сполоханий кінь, і тільки злегка притяг до себе, не став поспішати. Помітив, як на березі біля самої води зустрілися два однороги, чорний і білий, споглядають один одного. ВОНА прослідкувала за його поглядом, усміхнулася. Біла одноріг явно провокувала чорного жеребця, на ній аж шкура грала. Кінь неквапно переступав копитами в напрямку кобили, чоловіки і в однорогів «повільно запрягають».

Нахилився до її вуха, лоскочучи бородою, мовив.

— Потрібно довіряти один одному.

Пригорнув до себе м’яке жіноче тіло. Тоді обняла його за шию, скидаючи напругу, недовіру, обережність. Розчинилась в теплому запахові любимого тіла.

Однороги бігли берегом розбиваючи копитами воду. Чорний одноріг загнав білу кобилку в море поки разом не попливли серед хвиль.

Потім вийшли з моря і бігли берегом, струшуючи воду, мчали по піску, залишаючи мокрі сліди.

Реальність.

— Ти палишся! Тебе провокують, а ти палишся. Ти повинна стояти на своєму, ти чоловік і все тут. І вести тобі потрібно себе, по-чоловічому, залягти на «дно» і перечекати, поки не мине вся ця напасть.

Так відреагувала Діна на мою розповідь.

— Ну той що, що я ведусь? Вони ніколи не будуть впевнені на сто процентів. Завжди можна сказати, що це всього лише пісеньки. Я роблю так, як вони, їхнім методом.

— Ти обманюєш себе. Ти закохана в нього як дурна. Подивися на мої маленькі вушка, скільки ти вже навішала на них лапші? Тобі їх не шкода? Вже прогинаються. Ти придумуєш все, щоб виправдати свої приставання до Мовчуна. Це професійний пікапер. Його метод, як розбивати серця жінкам, діє на тебе також.

— Звичайно діє. Я не виняток. А чим мені це заважає? Мені подобається бути закоханою, нормальний стан, як для художника. Я що сумую, в депресії, погано виглядаю? Ну пристаю до нього трохи, може навіть дуже пристаю, але я стараюся не робити йому шкоди. Мені це не шкодить, бо я далеко, і все це тільки по інтернету.

— Його приятельки схожі між собою і тобою не випадково. Просто та приманки і прийоми розраховані на таких як ви, які є творчі, темпераментні, добрі і безкорисні. Він цим користується.

— Добре! Дивимося, що маємо, я є закохана і мені дуже добре, то чому я повинна робити щось, щоб мені добре не було?

— Ти сама говорила про ту «теорію шоку», він тримає тебе на «повідку» і періодично кидає «дозу» шоку. Пікапери так працюють, вони дають жінці придумати свою мрію, насправді такого чоловіка немає. Ти придумала цей образ і його любиш.

— Хай так! Я люблю свою мрію! Хоч знаю тепер який у мене образ чоловіка мрії.

Ця розмова була довга, не перша, та мабуть, і не остання. А я в цей час «палюсь» конкретно. Мовчун знову підозрює в мені, Іванові, мене Ілентину, і я як жінка, реагую на його провокації. Тепер нашими таємними знаками є пісеньки про коней. Він підкреслено любить коней, я підкреслено люблю коней, Киця шаленіє.

Щось у Мовчуна з Кицею відбувається за кадром, то він ображений, то вона. Зі мною, Іваном, він спілкувався більше і сміливіше, ніж зі мною, Ілентиною. Як що ж і пише Ілентині, то мало і сковано. Але як тільки я даю йому піснею знак, що як не хоче, то не мусить, можемо попрощатися і не листуватися більше. У відповідь отримую знак-пісню, не хоче прощатися, цінить наш зв’язок. Трохи по тому проявляє активності, а потім знову пасивний.

— Ми починали в грозових хмарах. — Написала Мовчуну, натякаючи на річницю нашої дружби. У відповідь тиша.

— Я хочу від тебе подарунок — твої фото.

Немає відповіді. Потім мені, Івану, презентує повітряний бій в хмарах. Пройняло мене, стою на вухах, емоції розривають. А він вивішує на своїй сторінці пісеньку, в якій говорить, що тільки цим і живе. От тільки для кого вона вивішена, та пісенька? Відгукнулися Киця, Вода і я, напевно кожна думала, що для неї. Я також думаю, що для мене.

— Дуже гарна пісня, Мовчун!

— Прекрасна, експресивна, не затаскана, витримані слова і музика. З нервом. — Продовжує мою похвалу Вода.

— Мені подобається зміст пісні. Вона оптимістична. — Гну я своє.

— Досконалий переказ! Текст, мелодія, ритм, експресія! Все це ще підсилюється через цей несамовитий тембр голосу! Вже черговий раз я слухаю цю пісню, вона несамовита! — Підхоплює естафету Вода.

— Так, Мовчун вміє знаходити дуже гарні пісні! Я так не вмію. — Стараюсь я скупо по чоловічому, ще раз похвалити.

— На жаль, я теж не дуже. — Вода кокетує з Мовчуном, зі мною також. Мовчун вступає в розмову.

— Бо мені хіба, в душі моїй гра.

Він уже говорив такі слова в віртуальній галереї Дуні, говорив їх також і в моїх листах. Кому сказав їх цього разу?

— Мовчун, в мене також в душі гра, і я вже в черговий раз забираю в тебе зі сторінка пісеньки. Хіба знаєш, тут ми можемо домовитися. Слова сиплються з Води без упину. А я скупо по чоловічому додаю.

— Дуже гарно гра! В прекрасній душі! Дякую Мовчун!

Потім ще щось писала Вода. І у відповідь слова від Мовчуна.

— Дякую, що це подолано!

Кому він дякує? Що подолано? Чи це знову перекладач?

— «Знаю, часом ти маєш життя не до життя», ну то власне. — Підсумок підвела Сабріна. Ось вона велика майстерність пікапера, кожна з баб вирішила, що він поговорив саме з нею і сказав те, що хотіла почути. Майстер! Я в захопленні!

Отримавши свою дозу емоцій, заспокоїлася і розслабилася, не зразу в’їхала в текст чергової пісеньки, Мовчун адресує її конкретно мені, повісивши на мої сторінці. Прочитала назву, «Мерседес бенс». По-пікірувалася з Кицею, мовляв, нам чоловікам подобається техніка. Вивісила Мовчуну пісеньку з назвою «Все буде добре». Він в захваті, дуже радіє, це мене насторожило. Читаю текст, знайшла переклад пісні, тієї, про Мерседес. Там зміст дуже цікавий, хтось просить в Бога доказати йому свою любов і подарувати Мерседес бенс, або телевізор кольоровий, або там ще щось. От так. На якийсь час ми замовкаємо обоє розчаровані. Мовчимо довго, потім я знову перша здаюся, не можу без нього.

— Вибач, ясно, що я не святий. Де зник Мовчун? — Запитую через якийсь час у Киці.

— Вчора я розмовляла з ним. Він має різні стани. Найважливіше, що не є то благословенний стан. Я лечу на заняття. Бувай, Арій. Я нікому нічого не говорила ким ти є. Так, як ми умовилися.

— Дякую, Киця. Прошу, розкажи в чому проявляється напад релігійності в Мовчуна? Чому це є перешкодою у ваших взаєминах?

— Я і Бог то єдність. Костел для мене не існує. Я не замішую людей у справи Божі. Тільки я і Бог, то наша розмова і ніяких посередників.

І вона знову повторює уже сказане раніше, як Мовчун вірить в костел і ксьондза. Що більше вона переконує мене, то більше бачу, що причина не в цьому. Я розпитую і розпитую Кицю, я хочу знати, який Мовчун є в житті.

— Мовчун настільки категоричний, що це перешкоджає вам бути разом?

— Ні, не то перешкоджає. Мене він не цікавить як товариш життя. Я маю інше уявлення про кохання ніж Мовчун. Я не хочу про те розмовляти. Вже тебе я просила, єпісь сам, мене не єпі зі своїм Мовчуном. Моє приватне життя, як сама назва вказує, належить тільки до мене. Ти це розумієш, чи я повинна це висловити більш гостро?

Ну куди ж «більш гостро», і так не тупо. Чому Киця так скаженіє?

— Я не запитую про приватне. Але ти для мене загадка. Я бачу як ти хвилюєшся, коли Мовчун на тебе ображається і зникає. Тоді «життя» на твоїй сторінці завмирає, а гумор такий, що «порву любого». Я не одружую тебе з ним і не ревную, просто хочу зрозуміти.

— Була сьогодні в Мовчуна. Я не дивлюся телевізор, хоч його маю. В Мовчуна телевізор зламався, я дала йому свій. Я бажаю бути з людьми, або сама, але не з коробкою, повною балакучих голів, я не можу тратити стільки часу як він.

Ось так. Мовчун захотів телевізор і вона йому віддала, придумуючи причину, чому цей «ящик» їй непотрібний.

Можливо, тією пісенькою про Мерседес Мовчун натякав мені, що хоче подарунок і від мне? Який?

Віртуальність.

В позолочених сонцем хмарах ВІН і ВОНА, обнявшись пестять один одного. ВОНА обвила його ногами, руками пестить груди. ВІН лоскоче їй шию, спину. Часом його губи зустрічаються з її губами. Дотики їхніх тіл стають більш ритмічними. ВОНА ніжно пестить рукою його живі дві кулі. То цілує, то злегка покусує йому груди. Стискає ногами ногу, і допомігши собі рукою, «насаджує» себе на його твердий і пружний.

— Ой!

ВІН уже й сам бачить, що «Ой!», ВОНА «закінчує», не розпочавши. Відчув як напружилося і здригається її тіло, як міцно обнімає його стан, як ритмічно і сильно стискається в ній і тисне його.

Тільки притулив її до себе, чекав, поки пройде цей ураган. І коли розслабилася, заховавши обличчя в нього на грудях, при-підняв за підборіддя і подивився в очі. Опустила голову і знову уткнулася обличчям йому в груди.

— Вибач, мені так соромно, що так… Я не бачила тебе давно і… Ах! Але ти такий!!! І це так гарно!!! Що я… Мені соромно.

— Не соромся, все добре. Глянь, які гарні кольори на хмарах.

Тихо говорив «ні про що», гладив волосся, давав можливість їй відпочити. Хмари огортали їх, осідали краплями на шкірі.

— Розумієш, я.

ВІН не дав їй продовжити, закривши уста долонею. Вдихнула, і ошаліла від запаху. Його долоня пахла любов’ю! Тіло відгукнулося на ласку іншого тіла. Тільки тепер він пестив обережно, його рука обминала ту «небезпечну» зону.

Насолоджувався не поспішаючи. ВОНА мліла від цих рухів, підкоряючись його бажанню. Що тільки не робилося тих хмарах! І в апогей відчуттів пройшовся рукою, як по струнах по наелектризованій шкірі її спини.

— Ах!!!

— АААххх!!!

Занурилися в хмари, де не існує іншого світу, тільки шалені відчуття бурхливого оргазму, а потім блаженство спокою.